Джордж Бернард Шоу (1856—1950) — англійський драматург ірландського походження, автор яскравих театрознавчих та літературно-критичних статей, громадський діяч. Його творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру. Йому шістдесят раз відмовляли у видавництвах. “Займіться іншою справою, юначе! Не забирайе у зайнятих людей час!” А він вперто йшов до мети і врешті - решт став літератором, та ще і яким! Бернард Шоу — єдина людина, яка була нагороджена і Нобелівською премією в галузі літератури, і премією “Оскар”. Основні твори драматурга: п’єси «Будинки вдівця» (1892), «Професія місіс Воррен» (1893), «Кандіда» (1894), «Учень диявола» (1897), «Цезар і Клеопатра» (1898), «Майор Барбара» (1905), «Пігмаліон» (1912), «Дім, де розбиваються серця» (1916), публіцистика: «Довідник революціонера» (1903), «Війна з точки зору здорового глузду» (1914), літературна критика: «Квінтесенція ібсенізму» (1891). Самобутньою рисою творчості Шоу-драматурга є парадокс. За допомогою цього художнього засобу письменник прагнув привернути увагу глядача до проблеми. П’єси Шоу провокували до дискусій. Автор не давав готового рецепту для розв’язання зазначених соціальних проблем, його твори мали «відкритий фінал». «Нова драма» Бернарда Шоу ставила на меті виявляти фальш моральних цінностей суспільства, закликати до бунту проти застарілих життєвих норм, робити глядача співучасником драматичної дії, змусити його замислитися над власним життям і життям суспільства в цілому.
