Микола Миколайович Миклу́хо-Макла́й ( 1846 – 1888 ) - етнограф, мандрівник, який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії, у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї. День народження Миклухо-Маклая, 17 липня, є професійним святом етнографів. Дядько Миклухо - Маклая по батьковій лінії навчався і товаришував із Миколою Гоголем. Той, у свою чергу, зацікавився родинними переказами Миклух. Виявляється, їхній предок Охрім Макуха був курінним отаманом на Запорожжі. За визволення України з-під польської шляхти воювало троє його синів — Омелько, Назар і Хома. Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків і сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника. Але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем вдалося втекти. Курінний власноруч стратив сина-перевертня...Знайомий сюжет? Гоголь поклав його в Основу свого «Тараса Бульби». Отаман Охрім, предок Миклухо-Маклая — прямий прототип головного героя. Такою ж непересічною особою був і козак Степан Макуха на прізвисько Махлай, прадід Миколи Миклухо-Маклая. Під час російсько-турецької війни 1788 року під Очаковом він командував кінною сотнею. За військову кмітливість і героїзм йому присвоїли чин хорунжого та жалували дворянство. Козака викликали в Петербург. Імператриця Катерина II піднесла йому дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з орденом Володимира І ступеня. Та козак лишався козаком. Поруч із прізвищем на казенних паперах за звичаєм запорожців мусив писати прізвисько. Назвати себе «макухою», тобто недотепою і лопухом, новоявленому дворянину не дуже хотілося. І той сфабрикував малозрозуміле прізвище Миклуха, приєднавши до нього прізвисько зі зміненою літерою — МаКлай. Згодом шотландці вважали його нащадка, вченого Миколу Миклуху-Маклая за свого, вимовляючи: «Маклей».
Запорожець Охрім Макуха і його звитяжний правнук Степан були легендою і гордістю роду. Обох їх для Миклух уособлював гоголівський Бульба. Сам мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. У листі до брата Сергія писав, що після смерті батька знайшов документ, який свідчив про їхній дворянський рід із подвійним прізвищем Миклухо-Маклай і фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами.
Миклухо-Маклай залишив світові 160 праць з антропології, порівняльної анатомії, метеорології, географії, зоології та етнографії. Він довів, що папуаси з розумового й морального погляду стоять не нижче європейців. їхня ж відсталість пояснюється лише причинами історичними, зокрема гнітом колонізаторів.
Папуаси Нової Гвінеї й досі вважають Маклая своїм. Росіяни твердять: «Російський учений». Англійці, індонезійці кажуть: «Наш, це видно з прізвища, поширеного в нас, — Маклай». А сам Микола Миколайович дав таку відповідь про своє походження : «Моя особа — живий приклад того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Запальна кров запорожців мирно злилася з кров 'ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, та ще й розбавилася кров 'ю холодних німців. Чого у цій суміші більше..., судити було б необачно і навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини та Польщі». Можна було б додати ще один рідний край Маклая — Нову Гвінею. Принаймні, так вважають папуаси, які пам'ятають доброго «чоловіка з Місяця».
Миклухо-Маклай залишив світові 160 праць з антропології, порівняльної анатомії, метеорології, географії, зоології та етнографії. Він довів, що папуаси з розумового й морального погляду стоять не нижче європейців. їхня ж відсталість пояснюється лише причинами історичними, зокрема гнітом колонізаторів.
Папуаси Нової Гвінеї й досі вважають Маклая своїм. Росіяни твердять: «Російський учений». Англійці, індонезійці кажуть: «Наш, це видно з прізвища, поширеного в нас, — Маклай». А сам Микола Миколайович дав таку відповідь про своє походження : «Моя особа — живий приклад того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Запальна кров запорожців мирно злилася з кров 'ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, та ще й розбавилася кров 'ю холодних німців. Чого у цій суміші більше..., судити було б необачно і навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини та Польщі». Можна було б додати ще один рідний край Маклая — Нову Гвінею. Принаймні, так вважають папуаси, які пам'ятають доброго «чоловіка з Місяця».
По-своєму Микола Миклухо-Маклай справді людина не від світу цього. Він і досі багато в чому лишається для нас загадкою.