Олександр Антонович Кошиць (1875-1944) - український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист.
Народився Олександр Антонович Кошиць 12 вересня 1875 року в селі Ромашках Канівського повіту на Черкащині. В краю, який дав світові великого Тараса Шевченка і славного Івана Нечуя-Левицького. Батько Антін Гнатович — священик, мати — Євдокія Михайлівна — з роду Маяковських. 1877 року батько переїхав на нову парафію, в село Тарасівку Звенигородського повіту, що поруч із Кирилівкою — батьківщиною Великого Кобзаря, з родичами якого він приятелював. Отже, Тарасівка є фактично батьківщиною Олександра Кошиця, бо з нею він був пов’язаний і життям, і душею, і спогадами.
1884 року Олександр Кошиць вступає до Богуславської бурси. А 1890 року переходить до Київської духовної семінарії, яку закінчив у 1901 році з відзнакою. У 1910 закінчує Музично-драматичну школу М. Лисенка, в якій з 1904 року викладає. З 1909 — він керівник хору Київського університету, з 1913 — хору Вищих жіночих курсів і викладач Київської консерваторії, у 1912–1916 — диригент Театру М. Садовського, 1916–1917 — хормейстер і диригент Київської опери. У 1919 — один із засновників і керівник Української республіканської капели, з якою, за дорученням Симона Петлюри, того ж року виїхав на гастролі за кордон… і вже не зміг вернутися.
Вже перший виступ капели у Празі увінчався успіхом. Далі були виступи в інших країнах Європи, глядачі якої були вражені багатством та розмаїттям української пісні, а далі гастролі країнами Північної і Південної Америки. І знову успіх і найкращі відгуки в пресі: «Струни цього людського оркестру звучали так, що змусили нас трепетати під час концерту і нагадали, що є на цім Божім світі український народ і земля, ім’я якої Україна» – це відгук музичних критиків в Бразилії.
Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 у Вінніпеґу. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації, а тіло упокоїлося у мавзолеї цвинтаря «Ґлен-Іден», де зазвичай ховають визначних православних канадців українського походження.
Його творчий доробок – це десятки обробок народних пісень, літургійні композиції, дослідження в галузі етнографії, а головне, він виховав низку талановитих хорових виконавців, яким привив любов до української пісні. До останнього подиху Кошиць залишався вірним своєму покликанню та гаряче любив свою Батьківщину, прославляючи Україну піснею далеко за її межами : «Якби Ви уявили собі, які спокуси мені траплялися, щоб звернути з українського шляху та які гарні перспективи мене чекали б, якби я пішов на чужу ниву працювати. А от Бог поміг мені встояти, не згинаючи спини, і хоч я нічого не маю, як і не мав, але в чужі руки не заглядав і до кінця життя докалатав на власному возі. Йдіть уперед і несіть Ваш, найтяжчий у світі, український хрест…»
