Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, Гайсинського району Вінницька області в селянській родині, був четвертою дитиною в сім'ї. У 1939 році батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в Донецьк, аби уникнути примусової колективізації.
Український поет закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту Донецька, згодом працював вчителем, редактором газети «Соціалістичний Донбас», служив в армії. Після вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури».
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972. На початку вересня 1972 київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». У 1979 році Стус повернувся із заслання, але у травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Помер Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня 1985, на 47 році життя.
Розпорядженням Звенигородської міської ради №19 від 18.02.2016 "”Про перейменування вулиць та провулків м.Звенигородки" вулиця Чапаєва перейменована на вулицю Василя Стуса.
Стус, Василь Зібрання творів [Текст]: у 12 т./ В.Стус.- К.:Факт, 2008.
Стус, Василь Вибрані твори [Текст]/ В.Стус.- Донецьк “БАО”, 2008.- 352с.
Стус, Василь Листи до сина [Текст]/ В.Стус.- Івано-Франківськ: Лілея-НВ.2001.-192с.
Стус, Василь Листи у вічність... [Текст]/ В.Стус.- Донецьк “БАО”,2012.-272с.
Стус, Василь Палімпсест [Текст]/ В.Стус.- К.:Факт, 2006.-431с.