Одне з найпочесніших місць в історії української літератури належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому — видатному письменнику, класику нашої літератури. Почавши літературну діяльність у середині 60-х років XIX століття, він за своє довге життя написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних статей, комедій та історичних драм.
Самобутній художник слова, майстер широко відомих епічних полотен, він своїми творами проклав нові шляхи розвитку української прози.
Творчість письменника — це "розкрита книга", в якій ми читаємо правду про тяжке життя українського народу, його прагнення і мрії. Він один із перших серед українських письменників відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Зі сторінок його повістей та оповідань постали жахливі картини життя заробітчан, трагічна доля московок, гнівні постаті народних месників, безправна темрява пореформеного села.
І.Нечуй -Левицький вважав, що російська література потрібна для Росії, а українцям потрібна своя. Гріх української інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.