Липневим медом ніжаться вуста,
липневим сонцем розімліло літо,
і буйна зелень, травами густа,
ховає поміж себе вітер.
Вчорашня спека, випита до дна,
ясним світанком наливає дзбанок,
безмежна синь небесного рядна
вдяга хмарин біліючий серпанок.
Розплавлене повітря мерехтить,
пливе понад зігрітою землею,
здається ніби застигає мить
увитою лінивою змією
і сонно кліпає на час в спекотний день,
розлігшись на його принаднім лоні,
чекаючи води з небесних жмень,
підставивши жаркі свої долоні.
Адель Станіславська