5 жовтня 1909 року народився український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Богдан-Ігор Антонич. Культового й сьогодні поета, що став частиною легенди Львова часто звуть Поетом Атлантиди, землі, якої немає — Лемківщина зникла з лиця землі після сумнозвісної операції "Вісла"— поділу між Польщею та СРСР... Богдан-Ігор Антонич за життя був не лише тонким поетом, а й вправним ліриком. Він захоплювався музикою, гарно грав на скрипці, яку потім згадував у віршах як "музичне дерево", підлітком компонував мелодії й навіть виступав на шкільних концертах, прекрасно малював та глибоко цікавився образотворчим мистецтвом. Тихої вдачі, у приватному житті літератор справляв враження малоговіркої людини, швидше – літературного пустельника та задумливого самітника, ніж полум’яного революціонера чи вправного трибуна. Не більше восьми років тривала літературна активність Богдана-Ігоря Антонича. За той сліпучий спалах у творчості він здолав величезний шлях – від підліткового школярства до рівня зрілого художника. Феномен Антоничевої слави полягає втому, що сам поет навряд чи її прагнув – у його текстах не має ні самомилування, ні натяку на манірність. Таке враження, ніби поет дивився на світ із відстороненою мудрістю: "Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем…"