Ну якось так - то сухо, до дощить.
То по душі шкребуть нахабно кішки.
А то сльоза на віях заблищить.
Хтось підвезе, та більше ходжу пішки.
Ну якось так - незчулась, як літа
Обсіли мої плечі і городи.
Як осінь моя вічно-золота
Згубила листя і кавальчик вроди.
А ще сльоза, чого вона тече.
А ще вночі холодні бродять тіні.
Чого болить, чого душа пече.
А мрії не весняні, а осінні.
І відчуваю те, чого нема.
Що лише буде. Звідки ці видіння.
Ходжу у парі, та сама, сама
Шукаю стежку до душі спасіння.
І проводжаю рідних за межу.
І в пам"яті ховаю їхні очі.
Все тими ж тропами, стежинами ходжу.
І дякую, й молюся проти ночі.
Ну якось так. Життя поволі йде.
Ще літо гріє, а весна гукає.
Та осінь нитки золоті пряде
І поглядом своїм мене шукає.
Галина ПОТОПЛЯК.