Пора осіння. Шурхіт падолисту.
Покрови час... Ще у старі віки
Твою Покрову, Матінко Пречиста,
За щит собі обрали козаки.
Коли ставало військо їх до бою,
Над козаками був не тільки стяг:
Твій о́браз був у кожного з собою,
Що силу надавав їм для звитяг.
Як довелося їм в лиху годину
Зруйновану царем лишати Січ,
Ікону узяли Твою єдину,
Нічого більше не взяли опріч.
На чужині, де вірять в Магометів,
У час південних зоряних ночей
Тобі молились потайки в наметі,
Лилися сльози із Твоїх очей...
Віки минули, та не згасла віра,
Покрови храм - для Тебе, наче рай.
Та знову йде орда чужинця-звіра
На благодатний український край.
Своїм святим могутнім Омофором
Подай козацьким дітям захист знов.
Хай начувається поганий ворог,
Хай йде додому, звідкіля прийшов...
Тетяна ЛАВИНЮКОВА
