В грудні
календарі,
наче порожні стручки.
Всі сторінки старі
звіяно в тайники.
Час би змахнути крильми
понад цей змерзлий спориш,
час би із янголами
жати небесний риж.
Але раптова, ясна,
мов для нової плавби —
знов божевільна весна
понапинала горби.
Вийшов у сад. При вікні
перелічив роки.
Чути, як в тиші нічній
тверднуть у слив кісточки.
Іван МАЛКОВИЧ