10 лютого минає 130 років від дня народження Бориса Леонідовича Пастернака , якого вважають одним з найбільших російських поетів ХХ століття. В дитинстві Борис Леонідович мріяв стати композитором, в юності - філософом. Доля розпорядилася інакше, він став поетом, письменником. Його роман “Доктор Живаго” удостоєний Нобелівської премії. Поштовхом для присудження престижної премії радянському письменнику стала публікація на Заході роману «Доктор Живаго» (1957; написаний 1955). У СРСР твір відхилили – Пастернак пропонував його декільком провідним видавництвам, але всі, хто читав рукопис, хапалися за голову й в один голос заявляли про його антирадянський характер. Тільки після категоричної відмови письменник зважився на вкрай ризикований крок – віддати «Доктора Живаго» на Захід. З присудженням нобелівки для письменника почалось пекельне життя. Його цькували, починаючи з високочолих академіків, колег по цеху й закінчуючи передовими доярками і трактористами. Президія ЦК КПРС видала Постанову «О клеветническом романе Б. Пастернака», «Правда» рясніла брудними пасквілями і фейлетонами на кшталт «Шумиха реакционной пропаганды вокруг литературного сорняка», або ж «Провокационная вылазка международной реакции». Навіть розглядалось питання про висилку письменника за межі Радянського Союзу, але завадила хвороба, а невдовзі Пастернак помер.
Быть знаменитым некрасиво.
Не это подымает ввысь.
Не надо заводить архива,
Над рукописями трястись.
Цель творчества — самоотдача,
А не шумиха, не успех.
Позорно, ничего не знача,
Быть притчей на устах у всех.
Но надо жить без самозванства,
Так жить, чтобы в конце концов
Привлечь к себе любовь пространства,
Услышать будущего зов.
