Живім, братове, поки є ще братство
І дивляться часи еклезіасто,
Чи зможемо зостатися людьми?
Нам не диктують...Пишемо самі...
Перо якраз тепер у середмові.
Слова такі чомусь невипадкові -
Що на папері - те і на умі...
Ми не мололи істину на фарш...
Була чума... Та ми не балювали...
Ми жінку й маму в руку цілували -
Бо лиш вони судили б нас за фальш...
Так, ми такі, як завтрашні сини.
У всьому мудрі... Не в усім відверті...
Не кліпнувши, дивились в очі смерті...
Відважившись дожити до весни...
Богдан ТОМЕНЧУК
