Народилась малесенька донечка.
Чиєсь миле і світле сонечко.
Солодке диво і кохання мрія,
Велика татова і мамина надія..
Росла, росла і дівчинкою стала.
Ось ручками уже стола дістала,
Свої ляльки мотала у хустинки
І готувалась вирости у жінку.
Червоні банти, дві смішні косички.
В горошок платтячко, білесенькі спіднички...
А ось і губки вже намалювала,
(помаду в мами з косметички вкрала).
Двері до школи, в світ життя й науки....
Тяжке й легке - ти брала все у руки.
Весна співала, ВУЗ уже скінчИла,
Почула: - "Квітонько, моя ти мила!".
Весілля. Гірко!Танці.Поцілунки,
і квіти, квіти, різні подарунки.
Ось ти і жінка гарна, молода -
Своє життя коханню віддала.
А далі - мама. Це все знову ти.
Немає часу мріять і цвісти.
Але ти сильна, час вперед летить,
Його не намагайся зупинить.
В турботах, в праці дні твої летіли
(і як вони лишень з тобою так посміли?) -
Одного дня - ти бабцею враз стала...
Але любить життя не перестала.
Якщо ногами ти і спотикнулась,
Та все ж душею сонцю посміхнулась.
І навіть, коли серденько боліло,
В очах лукава іскорка горіла..
Ти - жінка. Світла, мила, ніжна,
Твоя душа, як вишня білосніжна.
Твої вуста, як ягідки малини,
І терпкі, як в осінньої калини.
Ти - жінка. Різна в тебе доля -
І одинока, як безмежне поле,
І вільна, як у полі вітер...
І "ЖІНКА" - пишет
Галина ПОТОПЛЯК