Бувай весна, ти нас розчарувала.
Тебе ми виглядали, ну а ти
Прийшла холодна, холодно шептала
І напустила в двері самоти.
Приволокла заморської застуди.
Всім зав"язала марлею лице.
Прицільно била кожного у груди
Й розчісувала коси гребінцем.
Відволікала бульбашками з мила.
Тортурила свідомість й відчуття.
Весна, весна, ну що ж ти наробила,
Забрала не одне святе життя.
А нині йдеш красива, горда, пишна.
Барвиста та холодна й дощова.
Стоїть без вишень золотава вишня.
Болить і ниє спина й голова.
Та хочеться тебе вмить зупинити.
Та хочеться з тобою ще пожить.
Бо ти навчила вірити й любити,
І кожним днем і ранком дорожить.
Бо ти сховала паросток пшениці
У сіру землю і дала води.
А він проріс, де квітли медуниці,
І де шуміли білії сади.
Пока, весна. "Прощай" - не говоритиму.
Вже літо котиться нам колесом з гори.
Ще стане сили, ще поволі житиму.
Іди, іди і холод забери.
Галина ПОТОПЛЯК