15 травня 1857 року народився Андрі́й Я́кович Чайко́вський — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.
Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні огювідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковесм. Основні твори першого періоду (1888 – 1910 рр.) присвячені життю дрібної галицької шляхти – тієї суспільної верстви, з якої він сам походив і життя якої дуже добре знав як адвокат. В другому періоді (1910 – 1935 рр.) основні твори присвячені минулому України козацької доби. За життя А. Чайковського його твори користувались великою популярністю, але переважно в Галичині. В Україні під російським пануванням він був майже невідомий, а за московської більшовицької влади – забороненим. Наслідки цієї заборони не повністю подолані й нині: рясна творча спадщина письменника перевидається лише частково, немає повного зібрання його творів, на яке він давно заслужив.
