1 серпня виповнюється 120 років від дня народження українського прозаїка Олександра Копиленка. Народився Олександр Іванович в Констянтинограді на Полтавщині у родині залізничника. Босоноге Сашкове дитинство пройшло в Краснограді, де він закінчив школу та учительську семінарію. Полтавська земля наділила його наснагою та творчим горінням, любов’ю до природи, до людей, до життя. Людиною життєрадісної вдачі прийшов Копиленко у літературу в 1920-і роки. Прийшов, щоб оспівати у своїх книгах багатство душі людської, тайну природи, яку він спостерігав та дуже любив. Раз у раз виступав з книжками сучасної, тільки сучасної теми, відгукуючись на проблеми, котрі найбільше хвилювали громадськість.
Перша його книжка для юних читачів "Сенчини пригоди" вийшла в 1928 році. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога.
У 1936 році вийшов роман "Дуже добре", популярність якого спонукала письменника написати його продовження — роман "Десятикласники" (1938 р.). 
У творах, присвячених дітям, Копиленко багато пише про природу, про тварин, і не тільки тому, що діти, як відомо, найбільше цікавляться життям тварин, а тому, що сам, люблячи до самозабуття тваринний світ, вважав, що таку любов треба прищепити кожній людині змалку: тільки та людина, котра знає і вміє любити тварину, може бути порядною, шляхетною, доброю та доброзичливою — так вважав Олександр Іванович. 
Любов до природи єднала письменника з дітьми. Пташине щебетання й шум лісу — то була для Олександра Івановича найкраща музика; ліс, степ, луки — байдуже — найкращий пейзаж; аромат квітів — чи польових, чи садових — найліпші пахощі; край неба на світанку, або під захід сонця — найбагатша гамма барв; літо, зима, весна чи осінь — однаково — найкраща пора року. А наслідок, з’являлися чарівні оповідання про природу, що склали відомий цикл оповідань «Як вони поживають», виданий окремою книжкою у 1961 році.
Ім’я О. І. Копиленка занесено в Енциклопедію світової літератури.
