Сьогодні, 22 січня, минає 233 роки від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона (1788–1824), англійського поета. Поема “Паломництво Чайльд Гарольда”, написана ним під враженням подорожі по країнах Південної Європи і Близького Сходу, одразу ж зробила ім’я Байрона відомим мало не на цілий світ. Про нього говорили і писали в усіх без винятку європейських столицях і навіть – у ті “повільні” часи – на острові Ява (що дуже потішало його), а він заздрив лондонському боксеру Кріббу, заздрив тому, що Крібб брав участь у морських боях. «Велика людина!» – зовсім по-дитячому серйозно пише про нього Байрон. Життя «рифмача», споглядальника здавалося йому дрібницею, вартою презирства. Поезія була для нього другорядним, побічним явищем життя. Він любив Сервантеса, Тассо, Данте, Есхіла, Софокла за те, що вони, не задовольняючись самою лише літературою, були гарними воїнами. Саме тому, лише почувши про рух карбонаріїв в Італії, він одразу ж поїхав туди – допомагати бунтівникам. Коли ж надії на повстання карбонаріїв не виправдалися, він не роздумуючи кидається на допомогу грекам, які повстали проти турецького панування. Там і знайшла його смерть. Красень, улюбленець жінок, поет, світський лев, помер у невеличкому грецькому порту Міссолунгі – від болотяної лихоманки і невігластва місцевих лікарів. Байрону було лише 36 років.
