Цього дня, шістдесят років тому, відійшла у вічність Катерина Білокур (1900–1961), українська художниця, майстер декоративного розпису. Автор фантасмагоричних пейзажів та натюрмортів ("Декоративні квіти" (1945), "Привіт врожаю" (1946), "Колгоспне поле" (1948-1949), "Цар Колос" (1949), "Сніданок" (1950), "Квіти і берізка ввечері" (1950) та ін.). "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ", – сказав про Білокур один із найвидатніших митців XX століття Пабло Пікассо. Між тим, останні роки через важкі умови життя, Катерина Білокур майже не малювала. І на момент своєї смерті, як всі українські селяни в СРСР, не мала навіть паспорта. Геніальна художниця прожила важке життя, сповнене виснажливою сільською працею, що дозволяла виживати. Не мала часу на творчість, не мала чим і на чому малювати. І все ж, протягом всю життя Катерина Василівна – малювала, а малюючи свої картини підписувала договір з вічністю. Майстриня дарувала вічності красу, а вічність їй – пам'ять.