Петрівкою українці здавна називали один з чотирьох православних постів, що розпочинався за тиждень після Трійці та завершувався 12 липня на празник Святих верховних апостолів Петра та Павла. Петрів піст, на відміну від попереднього Великого, вважався нестрогим: за винятком середи та п'ятниці, дозволялося вживати в їжу рибу, бо, мовляв, сам Петро рибалкою був. На Петрівку, вечорами, молодь збиралася на вулицю, де коротала дозвілля за жартами, піснями та танцями. Основна мета таких посиденьок – пошук майбутнього шлюбного партнера. Особливо переймалися дівчата, чия роль в цьому процесі була радше пасивною. Їх хвилювання та очікування знаходили втілення в особливих піснях петрівчаного періоду – петрівках. Ось, що пише Агатангел Кримський у книзі "Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного": "Як почнеться Петрівка, веснянок у нас більше не співають, а беруться до пісень "петрівчаних", або "петрівних"... Одні з наших Звиногородщанських "петрівчаних" пісень згадують за Петрівку, за її малу нічку, за роботу хатню та на городі або на сіножаті... А друга низка петрівчанських пісень – про закохану пару, хлопця і дівчину, що мають побратися". Дізнатися про звичаї та свята нашого краю, познайомитися з переказами та з текстами пісень ви зможете з книги Агатангела Кримського "Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного", яка відтворена з авторського макету 1930 року.
