5 жовтня 1909 року народився Богдан-Ігор Антонич, український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання. Але залишилось найголовніше - залишились вірші, які не поглинув час. Через тридцять років майже одночасно вийшли видання за кордоном та в Україні. Завдяки тому наступні покоління українських літераторів виростали вкорінені не лише у шевченківську, але й в антоничевську традицію. Новий виток "антоничеманії" почався наприкінці вісімдесятих: дотепер вийшло близько десятка видань із текстами поета, написано чимало наукових робіт, захищено кілька дисертацій… У 1994 р. у Львові був започаткований літературний конкурс імені Антонича “Привітання життя”. Вірші поета вже перекладено англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами… Антонич поборов і рутинність власного життя, і невідворотність смерті, й руйнівну силу часу, лишившись навіки співцем кохання та молодості, поетом весняного похмілля.
