Це осінь, друже, це останній строк,
коли в руках, де грілася синиця,
лиш яблуко,
в якому чорним птицям
уже у теплих гніздах не сидиться,
не терпиться пуститись в переліт
під інше небо у незнаний світ.
І вже ножем торкається рука
до яблука, як сонце, золотого,
і чорних птиць на волю випуска,
на волю вітру, як рука, сліпого.
Це осінь, друже, втомлена гонитва
за світом, що з тобою спалахне —
і тільки дим у небо, як молитва,
в якій уже ні слова про земне.
Леонід Талалай.
