Коли і я за караваном
Піду, згорнувши днів сувій,
Я скіфським золотом курганним
Залишусь в пам’яті твоїй.
Не зви мене, не бий на сполох,
Не витрачай себе в журбі.
Можливо, інший археолог
В житті зустрінеться тобі.
Він сум в очах твоїх розтопить,
І ти промовиш тихо: «Мій!..»
Не дозволяй йому розкопок
В душі і пам’яті твоїй…
Борис Мозолевський