Я не знаю, коли... Але сонце зійде, вечорове...
І заплачуть дощі понад лонами свіжих могил...
Лютий воріг впаде і пристане на наші умови,
Та простити його навіть в Бога не вистачить сил...
І нарешті вони, хто лягли і за землю, й за віру,
З під хрестів молодих
піднесуть аж до неба чуби
І піднімуть до зір погляд і стовідплатну сокиру,
Щоб пропав навікИ той, хто їх безневинних, убив...
І зостанемось ми... І нарешті посіємо жито...
Там, де лихо родила немита війна...
Ми зостанемось тут, ми за них
зобов'язані жити -
То за всіх і за все переплачена ними ціна...
І народишся ти, серед битви зачатий нащадку...
Буде світ красивенний, такий, що любити не гріх...
І проявиться Бог, мов колись на саміськім початку,
Й перепише завіт на умовах, нащадку, твоїх...
Богдан Томенчук
