“У всякого своя доля...” У письменників також. Одні за життя бронзовіють, а потім заслужено посідають свою скромну сходинку в історії літератури. До інших, навпаки, приходить слава не від сучасників, а від нащадків. Своєрідна, далеко не проста доля Панаса Мирного (13.05.1849 — 28.01.1920). З перших же публікацій він став високим авторитетом для сучасників, відразу сягнув з початківців у класики. Але найвагоміші твори його стали доступними широкому колу читачів через тридцять (“Хіба ревуть воли, як ясла повні”) і понад п’ятдесят років (“Повія”) після їх написання. Любов до рідної мови була невід'ємною частиною глибокої любові П. Мирного до поневоленого українського народу. Рідну мову письменник вважав могутньою зброєю в боротьбі проти соціальної неправди. Авторитетне, відоме ім’я, а хто він, чим займається, крім близьких знайомих, ніхто не знав. Для своїх сучасників він так і залишився загадкою, відомим незнайомцем.
Більше про життя та творчість Панаса Мирного, познайомитися з його творчістю ви зможете завітавши до нашої бібліотеки.
