На Івана, на КупалаДівка босою скакала
Через полумʼя віків,
Через поле із вінків.
І шукала квітку долі,
Що дрімала в білій льолі.
І шукала свого Гриця
Як відважна в небі птиця.
І плела з квіток віночки.
Їх тулила до сорочки,
І пускала по воді
Трави й квіти молоді.
І була така цнотлива.
І була така зваблива,
Що її хотів Іван,
Гриць, Петрусь, Марко, Степан.
А вона, як та орлиця,
Притулилася до Гриця
І промовила - кохаю,
Лиш на тебе я чекаю.
І сміялося Купало.
І стелило покривало
Їм під ноги і під плечі,
Від Іванка, від Предтечі...
Галина Потопляк.