#Поезія_народжена_війною

 Це наш аркан... Це наш останній танець...
По склі, хоча співаєм - по росі...
Цих триста днів, що кожен як спартанець,
Це наш гопак, котрий танцюють всі,
Самі собі постанемо щитами... 
І кожен меч - як виріс із руки... 
Могили навернули нас до тями, 
Із-під чобіт - розтоптані страхи... 
Керва взялась калиновою бростю 
Прийшла на нашу музику пора... 
Це наш аркан над Тисою і Россю. 
Це наш гопак від Бугу до Дністра, 
Затерта вічна рима до руїни? 
Затуркана натурниця сльози? 
З твоїх образ одвічних, Україно, 
На небесах писали образи... 
Під цей осатанілий пафос герців
Історію станцюємо навспак
А ці ідуть куди страшніші персів, 
В аркан, братове... А відтак - в гопак... 
Бо це насправді наш пекельний танець... 
По склі, хоча співаєм - по росі... 
Цих триста днів... І кожен, як спартанець... 
МузИко, мУзику... Танцюють всі!
Богдан Томенчук.
Графіка офорт Г. Якутович