Поетичні рядки.

 Ця  мить  -  уже  моя.  Ніхто  й  ніколи  
не  відбере  у  мене  цеї  миті.  
Над  садом  білим  пурпурове  коло  
жахтить  і  ллється  крізь  багряне  віття.
Не  буде  місця  іншого  ніде,  
не  буде  часу  іншого  ніколи.  
Люби  мене  під  цим  багряним  колом!  
І  смійся,  смійся,  смійся,  поки  день!
День  для  кохання,  день  для  боротьби,  
день  для  труда,  для  захвату  і  злості.  
День  для  екстазу  творчості,  для  росту.  
День  холоду  і  день  вогню  в  собі.
О,  я  люблю,  коли  цвітуть  жоржини.  
Як  сяє  тиша  в  ту  пресвітлу  мить,  
коли  я  -  християнка  і  дружина,  
коли  я  -  вся  ласкавий,  добрий  мир.
Стою,  легка  і  світла,  як  роса.  
І  ріки  тиші  по  землі  проходять.  
Хай  буде  мудрість  і  спокійна  врода,  
Хай  буде  згода  й  сонячна  яса!
Кругом  чола  струмує  світло  синє.  
Лице  моє:  як  сад.  І  білосніжні  
після  дощу  осипалися  вишні.  
Автопортрет  у  білому.  Ірина.
Але  й  люблю,  коли  жахтить  в  мені  
заграва  люті.  І  до  бою  зводить.  
Тоді  я  -  єретичка  на  вогні,  
тоді  я -  відьма,  опір  і  незгода.
Стою,  висока  -  гнів-бо  мій  крутий!  
Перед  очима  стяг  палахкотить.  
Хай  славляться  вогонь,  і  боротьба,  
і  опік  ватри  на  моїх  губах.
В  руках  тримаю  меч  свій  і  дитину.  
Сміюсь!  А  від  червоного  плеча  
червоні  коси,  тліючи,  сичать...  
Автопортрет  в  червоному.  Ірина.
Ірина Жиленко