5 травня 1907 року народилася Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон-Полотнюк) — українська письменниця, громадська діячка, депутат Верховної ради СРСР, лауреат Шевченківської премії, внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття. Вона жила і творила у комуністичному суспільстві, була відомою письменницею і непересічною особистістю. Але ніхто не знав у ті роки, як вона любила Україну і мріяла про її незалежність! Досі дослідники її творчості дивуються: як вдавалося письменниці видавати твори, у жодному з яких не було похвали тодішньому режимові. Її любили і ненавиділи, але усі без винятку поважали, боялися. Боялися не її, а того правдивого слова, бо була вона непримиренна у своїй правді. Її твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні, і водночас з цим прості. І автобіографічні. Ірина Вільде стала "хрещеною мамою" не лише для Дарії Цвек, а й для цілої плеяди сучасних українських письменників: благословила на творчий шлях Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Романа Лубківського та багатьох інших. Їй завжди були притаманні відкритість, критичність, вимогливісь до себе й оточення, відвертість і правда за будь-яких обставин. Роман Горак так сказав про Ірину Вільде: "Історія дала їй право голосу, аби сказати від власного імені та імені свого покоління, що воно, те покоління, і вона, письменниця, речниця того покоління, всього-на-всього є метеликами на шпильках. Прекрасними сотворіннями, готовими до лету, але такими, що ніколи не полетять, їм судилося бути прип’ятими шпильками до підставки жорстокого життя. Це були страшні, відчайдушні, неймовірні, але правдиві слова…"
