2 жовтня в Охтирці (нині Сумщина) народився Іван Багряний (1906—1963, справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, публіцист й громадського-політичний діяч, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований. У 1963 році Івана Багряного спробували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але результати цієї спроби не стали відомими – оскільки 25 серпня того року письменник помер у санаторії. Він мав хворобу серця, сухоти, діабет, інші хвороби. Іван Багряний прожив життя, для якого важко знайти епітети.
Нескінченні мандрівки, карколомні пригоди, непохитна відданість ідеалам, неабиякий інтелект та інтуїція, нездоланна воля до перемоги, яскрава творчість у багатьох жанрах і насичена політична активність – усе це зробили з Багряного одного з головних наших героїв двадцятого століття. Твори Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991 року, через 28 років після його смерті. А в 1992 року він став лауреатом Шевченківської премії. Сьогодні Багряного сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори.
