І кати, сп'янілі без вина,
Де урвався чесний шлях Косинки
Й Плужника болюча борона.
Смерть збирала скрізь криваве віно
І гуляла в довгої лози,
Падали сини твої, Вкраїно, -
Вголос не зронила ти й сльози.
Байстрюки плодились, яничари
Й швидко вибивалися в чини,
Втіхою жорстокої покари
Вбили твою душу без вини.
Чом вдались оті страшні зажинки
Легко так плюгавим косарям?
Я кричу до тебе, мов до жінки:
Непокора не стає до стінки
І не віддається гробарям!
Михайло Іванченко