Авторка першого українського історичного роману-дилогії "Людолови" (1934–1937), у якому показане життя українців на початку XVII ст. за гетьмана Петра Сагайдачного. У центрі сюжету — непересічна жінка, яка змогла подолати всі перешкоди на своєму шляху й стати творцем власної долі. Роман обстоює ідеал вільної людини, мужність і лицарство борців за свободу, сповнений щирої любові до рідного краю. Спершу твір здобув славу, та згодом був оголошений "шкідницьким". 4 липня1937 року письменницю заарештували, як багатьох тоді за сфабрикованим звинуваченням. 10 років покарання відбула повністю. Але варто було повернутися, як 1947 року, за ту ж саму неіснуючу провину – знову покарання у вигляді заслання в Казахстан, де прожила ще 9 років.19 років поневірянь підірвали здоров’я, але не позбавили її прагнення жити та жаги творити. У 1956 р. після скасування вироку оселилася в Києві, хвора й самотня. Встигла підготувати й видати другу редакцію "Людоловів", завершити новий роман "В степу безкраїм за Уралом" (1964), що зображує складну й величну постать Тараса Шевченка періоду заслання. Безцінними є також її особисті спогади, викладені у книжці "Моє життя". Після всього пережитого, її організм не витримав і 26 вересня 1964 року Зінаїда Тулуб покинула "цей нужденний і несправедливий світ". А роман "Людолови" живе і досі. Навіть майже через 100 літ від часу написання він читається і сприймається із цікавістю. І його назва виявилася надзвичайно символічною. Адже історична наука засвідчувала, що людоловами колись називалися ногайці, які приходили в Україну, полонили людей, а потім продавали їх на невільницьких ринках. Зінаїда Тулуб трактує це поняття в своєму творі значно глибше. В нього вкладається соціальний зміст. Людолови в романі — всі визискувачі та гнобителі. Зрештою, вже з історичної перспективи ми розуміємо, що й сама письменниця, і мільйони її сучасників були бранцями новітніх людоловів сталінсько-радянської системи.