Три роки поспіль хочеться весни,
так хочеться, мій Господи, так спрагло,
але в душі невимірне провалля,
безодня незагойної війни...
Так прагнеться, мій Господи, весни,
безпечної, безхмарної, легкої,
такої, як колись, перед війною,
до того, як сказилися "вони",
так хочеться... Здається, так давно
не пестила весна й не лікувала,
а тільки в сни приходила зухвало,
та ранок вимикав старе кіно,
але ж вона існує поза сном –
за обрієм, за рискою, за краєм –
ми третій рік б'ємося і чекаєм,
ми молимось, ми плачемо, ждемо...
Немає...а погода вже ясна,
і сонце наливає день все вище...
...Як хочеться, мій Господи, щоб швидше
прийшла війною вкрадена весна...
@Julia Styrkina
Світлина авторки.
