.jpg)
Це тепла і щемлива історія про зрілих людей, які так чи інакше потрапили у геріатричний пансіонат для людей літнього віку “Золота осінь” і про Віру Петрівну, ту, яка стає “ненадовго” його жителькою. Це відверта історія батьків, чиї діти не змогли (а частіше не захотіли) опікуватись батьками. Це історія про долі різних людей і добрих, і злих, але ж “чорне піднебіння ніколи не буває чорним, якщо в тебе світло на душі”. Чи втримає Віра Петрівна це світло в собі? Чи прийме чуже горе і підставить плече і подасть руку підтримки, бо “скільки живе в цих старих і колючих людях маленьких великих бід?”. Це історія про тут і тепер, про те, що життя триває, про віру, любов і взаємопідтримку. Книга наскрізь просочена смутком, який дуже гармонійно розбавляє добрий гумор. Не бійтеся її читати, - це тепла історія. Вона настільки життєва та цікава, що час за книгою минає непомітно, а деякі жарти залишаться у пам'яті ще надовго.
