Ніколи знову... І ми вірили, що війн більше ніколи не буде. Хіба можуть люди вбивати людей у ХХІ столітті? Але, на жаль, “ніколи знову” – тільки слова.... Жахіття війни сьогодні сповна пізнають українці. Ще один геноцид нації... цинічні вбивства, руйнування, викрадення дітей, катування й депортація цивільного населення та інші воєнні злочини, які чинять росіяни у ХХІ столітті – це наше сьогодення і реальність. Кажуть, треба знати історію, щоб не повторювати помилок минулого. Але чи достатньо цих знань, якщо досі є тоталітарні режими, гітлери при владі, які живуть божевільними ідеями розбудови власної імперії?
Але правдиву історію знати треба... завжди пам’ятати про скалічені людські долі, смерті, руйнування й ціну, яку платили й платять сьогодні українці за свою свободу й право жити, бути господарями на власній землі, у своїй батьківщині.
Сторінки трагічної історії українців, на долю яких випали випробування Другою світовою війною, перебування в таборах для переміщених осіб, еміграція в Канаду, описує в своїх творах “Викрадене дитя ” та “Ми робили бомби для Гітлера” канадська письменниця Марша Форчук Скрипух.
То ж якщо ви шукаєте багатогранний художній твір, який залишиться в серці викликаючи глибокі емоції та бажання боротися за краще майбутнє — то це саме ті книги на які варто звернути увагу. Так, це не прості книги. Так, їх не просто читати. Але це наша з вами історія.